Текстовий опис оглядової екскурсії

Вступ

Тарасівський шкільний етнографічний музей «Світлиця» було засновано 1 вересня 1992 року за педагогічного колективу школи. Фонд музею налічує 356 експонатів, має 5 експозиційних розділів: інтер’єр українського житла, знаряддя праці пореформеного села, предмети побуту пореформеного села та вироби сільських кустарів. Останнім роком створено під впливом героїчних та водночас трагічних подій створено експозиційний розділ, присвячений героям-землякам АТО під назвою «Герої не вмирають!».

Шкільний музей тісно співпрацює з методистами відділу освіти Зіньківської районної райдержадміністрації, іншими музеями району.

Тривалість оглядової екскурсії становитиме 13-15 хвилин, місце початку екскурсії – експозиційний розділ «Знаряддя праці пореформеного села», що присвячений традиційному хліборобству і скотарству українців. Закінчення оглядової екскурсії відбудеться поблизу експозиційного розділу «Герої не вмирають!».

Перелік тематичних екскурсій, які проводять в шкільному музеї:

Основна частина

Ви знаходитесь біля експозиційного розділу «знаряддя праці пореформеного села», основу якої складають предмети сільськогосподарського інвентарю. Також тут на інформаційних стендах розповідається про господарський розвиток краю в період після реформи 1861-го року – початку ХХ століття.

Як говорить українська мудрість: «якби танцювати вмів, а робити й лихо з ним» і зараз ми переконаємося у повній жартівливості цього висловлювання. Особливої уваги заслуговує ступа ножна, що прекрасно збереглася. Вона складається з горизонтального масивного обапола, а частіше з обрубаного коріння дерева з видовбаною в ньому заглибиною, в яку входить товстий міцний товкач, приправлений до кінця коромисла, на другий кінець коромисла спирається нога того, хто товче, а точку опору між товкачем та серединою коромисла дає перекладина між двома продовжними брусами, що йдуть од ступи горизонтально. Її використовували для очищення зерна від лузги та його подрібнення на крупи. Також тут знаходяться дуга та хомут – геніальний винахід стародавніх китайців, який у свою чергу запозичили інші народи світу. Це одна з найважливіших елементів кінської збруї, що застосовувалася для гужової їзди.

Також тут розміщується різний хліборобський реманент та інші знаряддя праці: леміш, заступ, серп та ін. Ці всі знаряддя використовувалися для хліборобства, хоча і в різних етапах рільництва. Так, наприклад, леміш – основа рала і плуга. Ним якраз і орали масиви грунту. Про важкість даного заняття свідчить така українська мудрість: «Язиком молоть, це одна справа, а плуга тягнуть – то інша». А заступ – це різновид лопати, що використовувався переважно для копання, має пряме лезо, часто загострене. Характерною ознакою заступа є загнута під майже прямим кутом верхня частина металевого леза, на яку при копанні наступають ногою («заступають») для створення тиску на лезо. Один із найдавніших предметів селянина і символ хліборобства – серп. У давніх греків серп був символом і постійним атрибутом богині родючості Деметри. В комуністичній символіці схрещені серп і молот символізували союз робітників і селян. Це зображення було представлене, зокрема, на прапорі СРСР. Використовувався для зрізання злаків і трав і складається із закругленого леза (як правило сталевого), що звужується, і короткої дерев'яного руків'я, яке не збереглося. Всі ці предмети були незамінні у праці тогочасного селянина. Леміш орав землю, заступ рівняв лишки, а серп – збирав врожай.

Наступний експонат спробуйте вгадати.Надам підказку у вигляді прислів’я. «Аби шия – ... знайдеться», «Багатому – корона на голову, а бідному – ... на шию». Про що йдеться? Так, звісно – це ярмо. Воно замінювало хомут у запряжці волів. Ярмо — символ поневолення, його переносне значення — «тягар», «ноша», «іго» (останнє слово теж колись мало значення «ярмо для худоби»). Тому про людину, яка дуже тяжко працює говорять, що вона гне шию, як віл у ярмі.

Особливим предметом є жорна, себто, ручний млин, що мав і інші назви: млинець, крупник та ін. Він складався із дерев'яного станка на ніжках та двох колоподібних каменів, розташованих один на одному і з’єднаних вертикальним залізним стержнем. У верхньому камені посередині був отвір («горло»), куди сипали зерна, а на його краї продовбували дірку, в неї вставляли ручку («погонича», «цурку», «веретено»), за допомогою якої цей камінь і приводився в рух у горизонтальній площині. Ручні млини відомі ще з часів Трипільської культури. Камені для жорен виготовляли з вапняку. Пізніше набули поширення досконаліші, ніж ручні жорна, засоби переробки зерна — водяні млини і вітряки. Колись по селах ходили спеціальні ремісники, яких звали жорнярами. Вони витесували жорнові камені (якщо в околиці була підхожа порода) і ремонтували дерев'яні деталі жорен, найчастіше жорнівку — ручку, якою крутили жорняний камінь. Жорнярі також «гострили» камені, адже при помелі вони поступово стирались і ставали гладкими. Щоб краще мололось, камені час від часу треба було «гострити» (кувати, карбувати) спеціальним молотком за назвою оскарб (від слова карбувати).

Доволі незвичним на вид знаряддям була кукурудзосаджалка, що використовувалася для сівби відповідної культури. Давнім за походженням сільськогосподарським знаряддям, відомим в Україні щонайпізніше з періоду Київської держави, був ціп. Про його виключну значущість свідчить прислів’я: «ціп та коса родину годують». Ціп складався із двох головних частин: дерев'яного держака і дубового, грабового чи із дерева іншої твердої породи кийка, один з кінців якого був трохи потовщеним. Обидві частини ціпа з'єднувалися між собою так, щоб останній міг вільно обертатися на держаку під час молотьби.

Перейдемо до експозиції «знаряддя побуту пореформеного села». Вона представлена багатьма пам’ятками минулого: днище, віко, ключка, якою смикали солому, качалка, гребка, гребінець, коробка – мірка, човники ткацькі, металеві праски на вугіллі. Цікавою є історія праски. Придивіться до неї – вони схожі на справжні танки в мініатюрі. До моменту винаходу праски гладили за допомогою качалки, на яку намотувалась білизна, і товстої плашки з зарубками і рукояттю, яку рухали вперед-назад. Ребра цієї плашки торкались тканини, розминаючи і згладжуючи зморшки. У різних регіонах Русі це прасувальне знаряддя називалося по-різному «рубель», «Пральніков», «праник», «гранчак», «ребрак», «розкочування». Обробка їх рубелем не тільки видаляла складки, але і робила їх м'якше. Ще в середині минулого століття можна було зустріти так звані «вугільні» або «духові» праски, які ви можете бачити в експозиції. Вони походили на невеликі печі: всередину корпусу закладалися розпечені березові вугілля. Для кращої тяги з боків робили отвори, іноді праска навіть забезпечувався трубою. Щоб знову розпалити охолонувше вугілля, в отвори дули, або розмахували праскою з боку в бік. Оскільки вугільні праски були важкими, прасування перетворювалася на справжні фізичні вправи. Пізніше замість вугілля всередину праски стали вкладати розпечену чавунну болванку.

Переходимо до експозиційного розділу «інтер’єр українського житла». Перед вами житловий простір людини, місце родинних обрядів, символ добробуту. Давня українська хата була невеличкою, але затишною та гостинною. Зверніть увагу на підлогу: в нашому музею підлога сучасна, а в давніх хатах вона була глиняною, іноді на ній розстеляли домоткані килимові доріжки(як у нас). Такими доріжками, або їх ще називали веретами застеляли лави. Домашній простір у слов’янських народів умовно поділяється по діагоналі на дві частини: лівий бік (куток із піччю) — жіноча половина помешкання, а правий (куток із Покуттю) — чоловіча. Покуть повернутий найчастіше на схід.

Прошу відгадати загадку:

«Бабуся біла, сива, зимою всім мила.

А як літо наступає, бабусю забувають.»

Так, звісно, це піч. Вона була головним елементом інтер’єру української хати, стояла навпроти дверей. До печі ставилися з особливою пошаною – як до годувальниці та берегині. Вогнище було символом непорушності сім’ї і святинею. Її також розписували, переважно рослинними та геометричними орнаментами, фігурками птахів та тварин. Малюнки, якими прикрашали хату, несли важливе символічне значення та мали оберігати від нещасть та нечистої сили. Коли родина переселялася до нової оселі, обов'язково брали зі старої печі жарину і вносили її у нову хату, щоб запалити родинне вогнище в цій оселі. До печі дотуляють ніжками новонароджену дитину — такий обряд прилучення до хати і Роду. На піч молода в хаті молодого кидала свій пояс, щоб долучитися до нового домашнього вогнища.

У кожній українській хаті обов’язково був червоний куток, в якому розташовували ікони, прикрашені вишитими рушниками, вінками з квітів тощо.

Про виключну важливість даного експонату свідчить така народна мудрість: «до столу не поспішаєш – недоїдки маєш». Неможливо недооцінити дуже практичну пораду даного прислів’я. Стіл також має магічну силу, символізує достаток родини. Його першим заносять до нової хати, на нього кладуть хліб-сіль, ставлять ритуальні страви. На стіл гріх сідати чи класти шапку. На столі розташований посуд: миска, глечик, ківш, ложки та черпак, солянка. Стіл обов’язково повинен бути застеленим. Незастелений стіл — символ бідності або скупості господарів. Обід чи бенкет за одним столом об'єднував людей і встановлював добрі стосунки. Тому їжа за одним столом із ворогом вважається приниженням людської гідності.

Покуття – це найсвятіше місце в хаті, де ставились ікони, які прикрашались засушеними квітами: чорнобривцями, волошками, барвінком і вишитими господинею хати рушниками. У цьому священному місці перебувають хатні Боги, садовлять найпочеснішого гостя, сидять наречені, стоїть ритуальний сніп жита (Дідух), ставлять божниці (спеціальні полички для священних образів, в давнину — статуй), прикрашені вишиваними рушниками.

Погляньте сюди – це мисник – дерев’яна полиця для зберігання посуду у вигляді шафи, підвішена на стіну. Були також кутові мисники, які розміщувались у кутку кімнати. Там виставляли в ряд череп’яні миски, деякий ритуальний посуд, кухлі, дерев’яні ложки та скляні вироби. Про нього українці з гостротою говорили «голод — не тітка, зуби на мисник не покладеш». У побут українців досить рано увійшли різні меблі: ослін, стільці комоди, ліжко.

Колиска в українській родині мала символічне значення, її не викидали навіть тоді, коли в хаті не було дітей. Найчастіше колиску виносили на горище, щоб не перевівся рід. Колиски робили зі «співучого дерева» — клена, ясена, калини, щоб діти були співучими, дужими та вродливими. В народі здавна помічено, що материнська пісня над колискою має велику магічну силу: вона заспокоює, дає позитивні емоції, оберігає від хвороб, нещасть та страху. для дитини вона була своєрідним оберегом. Заборонялося колихати порожню колиску щоб не накликати біди на дитину, також не дозволялося колисати її удвох, бо це могло спричинити сварку у сім’ї. Одним із найцінніших експонатів експозиції є комплект жіночого національного одягу.

Давайте пригадаємо прислів’я, приказки, в яких вживається слово «хата». Варіанти відповідей: у хаті, як у віночку; хата, як лялечка; моя хата скраю, я нічого не знаю та ін.

Також в музею є експозиція «вироби сільських кустарів». Вона представлена різними виробами народних умільців. Тут і сопілочка, яка забавляла своєю грою тогочасних дітей, і люльки, що куріли в руках дідів. Особливої уваги заслуговує сувенір з Сорочинського ярмарку. Він являє собою селянський віз з ярмарковими товарами. Більша частина даних експонатів була подарована музею небайдужими людьми.

Ось ми підходимо до останнього експозиційного розділу нашого прекрасного музею – «Герої не вмирають!». Він з’явився нещодавно під впливом трагічних подій, що мають назву АТО. Ці герої – хлопці що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери на плечах яких тримається наша армія.

Зверніть свою увагу, будь ласка, даний експонат, що є одним із найцінніших в музеї, (прапор України з розписами бійців) передав музею Нерозя Михайло Іванович – військовослужбовець 92-ї окремої механізованої бригади – бригади, що брала участь в битвах за Щастя, Станицю Луганську, Бахмутку та ін.

Перед вами символ того, що Україна не здалася, вона жива і бореться з сепаратистською гангреною. В дні, коли обстріли були безперервними, цей прапор був символом надійності, нагадував нашим воїнам за що вони воюють. Його оберігали, пригортали до серця. Після відбитої ворожої атаки прапор вивішували щоб дати зрозуміти – це українська земля і її не захопити допоки останній захисник ще дихає.

Під прапором фотографії справжніх героїв України, що пожертвували найбільшою цінністю – власним життям задля нашого життя і свободи. 3 вересня 2014 року загинув Матвієвський Іван Володимирович. 20 вересня о 4-30 ранку, отримавши важке осколочне поранення загинув наш земляк Мирінець Вадим Михайлович. В неділлю 9 листопада загинув зіньківчанин Віталій Кузьменко. 12 лютого 2015 року в Опішні перепоховали бійця 93 бригади Яковця Романа Михайловича, який загинув в кінці серпня минулого року в Іловайському котлі. Рясков Микола Васильович загинув у лютому 2015 року під час Дебальцевської операції.

Сьогодні нам треба гартуватися, допомагати один одному та нашому війську і державі, не піддаватись провокаціям та чуткам, що розповсюджує пропаганда Кремля, яка сіє злобу, зневіру та брехню про Україну.

Вірте в Україну, незважаючи ні на що!

Не розчаровуйсь в Україні,
Ідеї волі певним будь,
Бо тільки той є справжнім сином,
Хто вміє неньку захистить.
Не розчаровуйсь в Україні,
Вір,що мине важка пора,
Розквітне пишний цвіт калини,
В садах достатку і добра.

Будьмо мужніми, збережемо Україну – збережемо себе.

Всім дякую, оглядова екскурсія закінчилась і ви можете завдавати всі запитання, які забажаєте і які вас цікавлять.

Висновок

Українська історія дуже цікава. І я надіюся, що за час екскурсії ви в цьому переконалися. Ми з вами відвідали різні експозиційні розділи. Дізналися про основні с/г предмети традиційного хліборобства, предмети побуту та ярмаркові товари. Побували в українському традиційному житлові, «посиділи за столом» та вшанували пам’ять істинних героїв України.

Тепер дозвольте задати вам декілька запитань. Не хвилюйтеся – якщо ви слухали екскурсію, то з легкістю надасте правильну відповідь.

1. Чим орали маситви грунту? (Плуг). Якою саме частиною плуга? (Леміш).

2. Найдавніший предмет селянина і символ хліборобства і родючості. (Серп).

3. «Багатому – корона на голову, а бідному – ... на шию» Це... (Ярмо).

4. Що закладали всередині прасок? (вугілля, пізніше розпечену чугунну болванку).

5. Чоловіча половина житла права чи ліва? (Права).

6. Куди не можна було сідати чи класти шапку? (Стіл).

7. Найсвятіше місці в хаті -... (Покуття).

8. Який предмет першим заносять до нової хати? (Стіл).